На дату офіційної реєстрації футбольної команди профспілки металістів – 05 травня 1923 року, яка в 1924 –му у фіналі першості Луганського округу з командою копальні Сніжне стала переможцем, до складу входили: Андрій Лаврентьєв, Володимир Дударчик, Григорій Бубнов, Казимир Лімаченко, Микола Водолазов, Микола Морозов, Борис Бруно, Василій Водолазов, Микола Латин, Віктор Конрад та інші.
В другій половині 1920-х владу пролетарів-революціонерів СРСР визнав уряд США і за «віджаті» цінності, приватне майно і гроші у капіталістів, царської аристократії, купців, церков та заможних селян інвестори з-за океану погодилися побудувати з новою технологією заводи, фабрики, транспортні засоби. Таким чином, і в Луганську почалась велика реконструкція на паровозобудівному заводі, завершилася у 1933-му, збирали найпотужнішій на теренах країни Рад паровоз з назвою «ФЕД», на честь одного з дочасно померлих революціонерів на прізвище Дзержинський.
На велике будівництво, яке отримало прізвисько «Луганбуд», з прилеглих до України районів республіки росії завезли кілька тисяч селян, поселили в бараки з обмеженими умовами «зручностей» і аби ті в не робочій час не зловживали «оковитою», залучали їх до розумних розваг, безалкогольного дозвілля і занять масовою фізичною культурою та спортом.
До кінця 1920-х в Луганському краю домінували дві сильніші команди Металістів і Кадіївської копальні. Так, за збірну Донбасу, яка успішно виступила в 1926 році в турне по Німеччині (чотири перемоги, дві внічию, дві поразки з місцевими робітничими командами і збірними міст), грали шість гравців з Кадіївки.
Зафіксуємо, що першим переможцем Луганського округу 1924 року і звання чемпіонів вибороли «Металісти» з Луганська.
З початку 1930 року проводили семінари для ударників виробництва, будівельників і активу фізкультурників, побудували в міських садах спортмайданчики для гри у волейбол, крокет, кеглі, заміську культбазу «Зелений гай» на місці минулої панської садиби на березі річки Донець, де облаштували футбольне поле, ділянки для гандболу і фехтування, тир, гойдалки та човникову станцію.
Футбольний сезон починали в травні, в містах і районах розігрували першість два десятка команд, кожну зустріч обслуговували арбітри, атестовані Радою спорту і фізкультури, велися суддівські протоколи. 03 червня на центральному стадіоні Луганського округу відбувся футбол-матч між командами московського клубу «Пролетарій» і луганських металістів.
Після стартового свистка арбітра гості володіли ініціативою, постійно вели напад, мали ігрову і територіальну перевагу, багато пробивали по воротах господарів. Але холоднокровні дії їх голкіпера рятували. Проте на 33-й хвилині забили перший м’яч. До перерви металіст Локотош зрівняв – 1:1. В перші п’ять хвилин другого тайму господарі пропустили двічі. За 15 хвилин лівий край металістів Дегтярьов скоротив рахунок, а за 10 хвилин до завершення матчу правий інсайд Ситників прорвався до воріт московітів і зробив 3:3.
4 липня друга команда металістів виїхала для розіграшу матчів по футболу в столицю Донецької губернії, одночасно знайомилися з постановкою спортивної роботи у гірників місцевих копалин.
9 липня в Луганську перша металістів з рахунком 4:1 здолала доволі сильну команду залізничників станції Рубіжна.
Серед інших підвищену зацікавленість у футбольних вболівальників викликали зустрічі луганських Металістів зі збірними профспілок Новочеркаська (23 вересня) та столиці Донецької губернії (24 жовтня). Чемпіоном міста Луганська 1930 року, доволі несподівано, стала об’єднана команда будівного і машинобудівного технікумів (фактично на той час вважалися вищими учбовими закладами).
В першій половині 1930-х в Луганську на базі Машинобудівного технікуму утворилася студентська футбольна дружина, гравці якої поступово входили у великий футбол, і згодом стала кістяком команди паровозобудівного заводу, змінивши назву з «Металістів» на «Дзержинець». Самою яскравою постаттю в ній вважається новоспечений інженер-механік Григорій Носко. З ним у складі збірна Луганська здобула право участі в першості України 1932.
В 1934 році створюється мережа дитячо-юнацьких спортивних шкіл, починають проводитися змагання між дитячими командами. В жовтні того року проведена перша Спартакіада студентів Донбасу, у фінальному матчі футбольного турніру луганська студентська команда поступилася студентам столиці Донецького краю – 0:4.
В 1936-му «Дзержинець» виборює право виступати в Чемпіонаті УРСР перша група, у 1937-му стає чемпіоном другої групи, дійшов до 1/8 фіналу Кубку УРСР та 1/16 Кубку СРСР, в 1938-му виграє першість Української республіки (провів 11 матчів, 9 з яких виграв і 2 звів унічию) та здобуває право виступати в групі «Б» чемпіонату СРСР. Склад переможців: В. Гребенюк, Г. Свідинський, М. Морозов, Г.Носко, Г. Мазанов, М. Красюк, М. Сухарев, П. Юрченко, П. Буянов, В. Мовчан, М. Локотош, А. Бровенко, А. Цофнес. Тренував команду запрошений з Харкова, граючий воротар, досвідчений І.М. Кладько.
Сезон 1939 року «Дзержинець» завершив 16-м (з 23-х), набравши 19 очок, а в Кубку СРСР команда знову зупинилась на 1/16 фіналу.
У 1940-му чиновники з Білокам’яної вдалися до реформи, кількість команд у групі «Б» скоротили до 14-ти і об’єднали з групою А (луганців відділяли усього 2 очка, аби приймати участь у першості Радянського Союзу серед сильніших),«Дзержинець» знову опинився в першій групі чемпіонату УРСР.
Через пониження у класі втратили провідних гравців, серед яких Г. Мазанов, М. Красюк та П. Юрченко. В 1940-му «Дзержинець» зайняв п'яте місце. В 1941-му сезон не встиг розпочатися наповну, відбулося вторгнення в Україну гітлерівських загарбників, І.М.Кладько,наставник перших чемпіонів України з Луганщини загине саме наземлі нашого краю, війна тривала до 1945-го, тоді було не футболу.
Квитки