Дать отпор були готові
На великі звершення у футболі спроможна голодна до перемог, титулів і трофеїв молодь. Аби підготувати її, на деякий час потрібні досвідчені і кваліфіковані гравці, тренери та менеджери. Саме тоді сходження на футбольній Олімп відбувається поступово і нестримно. Це і довели Трудові резерви з Луганська в 1960-ті.
Виступаючого в провідних командах радянського футболу нападника Олександра Гулевського (в віці 22-24 років тричі входив до списку 33-х кращих футболістів країни) запросити в Луганськ вдалося в 1957-му, володів віртуозною технікою, мав гольове чуття, потужно і влучно пробивав з обох ніг, майстер виконання стандартів, організатор і диригент атак команди, в сезоні 1961-го, у віці 33 років, в 33 матчах забив 29 м’ячів у ворота суперників (усього на рахунку команди - 56) , досі гольовий рекорд луганського футбольного клубу не перевершений.
Трудові резерви в першості СРСР, клас Б, друга зона з 19 учасників, в 1960-му - треті, 1961-му – другі, 1962-му – перші. Вдруге за історію клубу (вперше Дзержинець, 1938) виборюють звання чемпіонів України! Таке досягнення означало перехід в змагання серед елітних команд, класу А. Але відбулася чергова реформа у радянському футболі, клас А розбили на дві частини, першу і другу (сучасний аналог Прем’єр Ліга і Перша Ліга) - ТР посунули в нижчу.
За переможний сезон провели два етапи, основний і фінальний, 34 матчі, 20 перемог, 9 внічию, 5 поразок, 74 забили, 33 пропустили. У фінальному турніри були сильніші за одеські Чорноморець і СКА, сімферопольській Авангард, житомирське Полісся і запорізький Металург, яким жодного разу не програли. Золоті нагороди отримали: О. Котенко, В. Гуреєв, В. Галустов (кап), Д. Костенко, І. Балаба, Ю. Приймак, Є. Волченков, Вяч. Першин, Г. Джафаров (воротар, з 28 матчів 24 пропущено), Г. Дегтярьов, О. Панфьоров, Г. Середняков, І. Терлецький, а також тренери Г.С. Зонін та Г.Ф. Балаба.
Свій 200-й матч за історію клубу луганці провели на полі краматорського Авангарду 07.07.1962, виграли 3:2, забили голи Дм. Першин двічі і Валерій Галустов.
25.07.1962 на рідному стадіоні Авангард «резервісти» зіграли міжнародну зустріч (14-у за історією клубу) зі шведською командою Гайк з Гетеборгу, здобули переконливу перемогу – 7:2.
Дебют в другій групі класу А першості СРСР з футболу 1963 року виявився вдалим, посіли 5-у сходинку з 18 учасників, за 34 матчі програли 8, внічию 11, перемогли в 15, 41 забили, 26 пропустили.
Але в серцях футбольних вболівальників запала назавжди міжнародна зустріч 09.06.1963ТР з бразильською командою Флуміненсе з Ріо-де- Жанейро, в складі якої грали кілька чемпіонів світу з футболу. Турне бразильців в СРСР відбулося в шести містах, в Україні лише в Луганську (навіть київське Динамо не було спроможне сплатити валютою за один матч зі славетними іноземцями). За день до зустрічі трибуни стадіону Авангард заповнили понад 20 тисяч луганців, аби подивитися тренування кудесників м’яча, серед них місцеві вперше за життя побачили темношкірих людей. Вони на надмірне зацікавлення місцевих вболівальників відповідали показом чарівних за красою і високою технікою володіння м’ячем фінтами і надмірним жонглюванням.
Ажіотаж був шалений, вхід на трибуну відбувався не за квитками, а за запрошеннями, обмежено надрукованими напередодні. Попри три кордони оточення міліціянтів, дивним чином на трибуни потрапило в 1,5 рази більше глядачів, ніж зазвичай вміщалося. В тисняві до входу на північну трибуну постраждали кілька десятків людей, аби стримати потік не маючих запрошення, застосували воду зі шлангів пожежних машин.
Перший тайм виграли гості – 2:0, другий господарі – 1:0. Після перерви резервісти увімкнули 4-ю передачу швидкості, грали невтомно, атакували безперервно, оббили усі стійкі і перекладену воріт бразильців, воротар гостей «таке витворяв», що не залишало сумнівів – проти Трудових резервів грали справжні чемпіони Бразилії і світу. Автором гола серед господарів став Ігор Григорович Балаба (1939 р.н.), гравець молодіжної збірної СРСР, кумир вболівальників, грав нападника на лівому краю, заворожував фінтами глядачів, часто залишав суперників на п’ятій точці, стрімко проходив за спини захисників, пробивав м’яча по воротах з підкруткою, за 8 років зіграв за ТР і Зорю 233 матча, забив 46 м’ячів.
По завершенню турне бразильські тренер і гравці дали інтерв’ю, опубліковане в популярній тої доби і центральній газеті Спорт, відповідаючи на запитання про найцікавіший матч і найважчого з суперників, вказали, що то були Трудові резерви в Луганську.
В сезоні 1964-го луганська команда посіла 4-у сходинку (в квітні ц.р. отримала нову унікальну назву – Зоря), 1965-му –другу, 1966-му – першу, у фінальному турнірі серед трьох переможців груп здолала Жальгіріс з Вільнюса і Політвідділ з Ташкенту, здобула путівку у Вищу лігу всесоюзної першості з футболу.
Свій 300-й за історією луганського футбольного клубу матч Зоря провела з ризькою Даугавою 23.04.1965 за присутності на трибунах стадіону Авангард 16 тисяч глядачів. Перевага господарів втілилася в три м’ячі, які забили Балаба, Греков та Проданець.
В грудні 1965-го, по завершенню сезону, Зоря отримала заохочувальний турнір Італією, де провела три зустрічі з командами міст Мантово, Реджо-ді-Калабрія і Туріна, в двох програла з рахунком 0:1 і третю завершила нульовою нічиєю.
20.08.1967 Зоря в столиці Лівії перемогла Ресінг з рахунком 3:1. В 1969-му два матчі в Болгарії з Міньор Перник – 7:2 і 2:2, в Східній Німеччині з Хелне Галле – 2:1 та в Румунії з Крицул Орадео – 0:0.
400-й матч Зоря провела в Єревані 28.08.1967 за присутності 25 тисяч глядачів з Араратом і поступилася 0:2.
500-й матч Зоря провела в Луганську 13.07.1970 за грою спостерігали 21 тисяча вболівальників, на 67-й хвилині єдиний переможний м’яч забив В’ячеслав Семенов (пішов в засвіти 12.08.2022, не дожив п’ять днів до 75-ліття, був кумиром луганських любителів футболу, з вибуховою стартовою швидкістю, технікою володіння м’ячем і влучним ударом, виконуючи дриблінг на полі доводив у захоплення глядачів матчу, невтомний і непоступливий, довгі роки виховував юних футболістів в Києві).
Також зіграла важливу роль запрошення в Луганськ тренувати ТР фахівця з сучасним поглядом на футбол Германа Семеновича Зоніна. Його досвід роботи за кордоном, сміливість до наукового експерименту з молоддю переконали – звершення можливі.
Луганські вболівальники серед засновників фанатського руху в радянському футболі, вони наймали автобуси, або добиралися на перекладних, кількома потягами, аби споглядати на виїзді матчі ТР і згодом Зорі, усе фіксували на фотоплівку, знімали афіші, зберегли їх і проїзні та вхідні квитки, в альбоми записували власні враження, на брехаловці біля турнірної таблиці першості збиралися і з перших вуст переказували, як відбувалися події на полі в гостьових матчах, для місцевих вболівальників. Засновником фанатського руху виступив і перебував його провідником аж до 2012-го Анатолій Матвійович Краснощок, архівіст за освітою і місцем роботи.
Керівництво Луганської області, тепловозобудівного заводу і вимогливі вболівальники в 1960-ті створили потрібні умови для здобуття золотих медалей, була зібрана амбіційна команда з обдарованих природою молодих футболістів, реконструйований стадіон, побудована і облаштована заміська тренувальна база, утворений спортивний інтернат для юних талантів з районів і міст регіону, визначені матеріальні стимули і забезпечена підтримка вболівальників і спортивних громад на місцях. Збудована сучасна транспортна інфраструктура, нові готелі. Не побоялася регіональна і місцева влада вийти за межі дозволеного Білокам’яною – порушити гегемонію столиць Союзу і республік країни Рад на чемпіонство, командою обласного центру з України.
Примхлива пані Фортуна повертається обличчям до молодих, талановитих і зухвалих, хто доклав надмірних зусиль задля досягнення здавалося б неімовірних цілей і вершин. Першій з багатьох команд України вийти за червоні прапорці і в розіграші 34-го чемпіонату здобути золоті медалі першості СРСР з футболу вдалося Зорі з Луганська. Вона була сьомою на вищому п’єдесталі (за усі офіційно визнані розіграші першості).
Склад команди чемпіонів 1972 року, отримали золоту нагороду: Володимир Абрамов, Юрій Васенін, Юрій Єлісєєв, Олександр Журавльов (кап), Віктор і Сергій Кузнецови, Анатолій Куксов, Володимир Малигін, Сергій Морозов, Володимир Онищенко, Микола Пінчук, В’ячеслав Семенов, Володимир Старков, Олександр Ткаченко (воротар), Михайло Форкаш (воротар), старший тренер Герман Семенович Зонін, тренер Владислав Петрович Глухарев, начальник команди Валерій Завенович Галустов. Вісім з вищенаведених, слава Боженьку, в здравії.
Схід футбольної Зорі на спортивний небокрай СРСР відбувався з початку 1960-х за часи, коли економічним, соціальним і культурним розвитком Луганського краю кермував Володимир Васильович Шевченко, і особливу увагу він приділяв розвитку спорту і фізичної культури. Нині можна визначити його роль – менеджер спортивного руху, за показником побудованих спортивних арен, критих спортзалів, басейнів, тощо на кількість населення краю Луганщина випереджала столичний регіон. Конкурентом В.В. Шевченка в Україні був його друг, товариш і однодумець, такий же безкорисний, розумний, чесний і людяний, В.І. Дегтярьов, політичний керівник Донеччини, прихильник спорту і фізкультури. За відданість спорту вищих досягнень обидва були покарані, зняті з посад і відправлені в небуття.
Футбольні дружини донецький Шахтар і луганська Зоря змагалися між собою, першому вдалося завоювати Кубок Союзу, другій – вибороти звання чемпіонів Союзу.
Запорукою успішності футбольного Шахтаря були ресурси, фінанси і вплив розташованого в Донецьку міністерства вугільної промисловості України. У В.В.Шевченка такого важеля не було. Можливо, завдяки цьому Донеччина в незалежній Україні вже мала фундамент для розвитку футболуі швидко наростила власні досягнення в великому футболі.
Луганська команда двічі пробивалася в фінал Кубка СРСР, але поступалася трофеєм, єреванському Арарату і київському Динамо. Проте чемпіонство Зорі закарбовано в історію луганського клубу золотими буквами, передвісниками почесного звання і були чемпіони України 1962 року – Трудові резерви.
Рухаючись вперед – дивись на спадок
Більше ніж півстоліття тому вперше в історії футбольних змагань на території минулого Радянського Союзу, порушивши гегемонію столичних команд - Києва, москви і Тбілісі - чемпіонське звання і золоті медалі здобула спортивна дружина з пересіченого обласного центра однієї з республік СРСР. Цей здобуток футболістів, тренерів і менеджерів луганської (тоді Ворошиловградської) «Зорі» в далекому 1972 році має зацікавити вболівальників, як «зі стажем», так і молодих прихильників гри мільйонів. Згадаємо, як це відбувалось?
Насамперед, зазначимо, що до початку сходження на футбольний Олімп луганська дружина двічі вигравала першість України (УРСР) в 1938 и 1962 роках, клас «А» ( аналог – Перша ліга) в 1966-му, тобто в еліту радянського футболу потрапила в 1967 році.
Дебютний сезон «Зоря» під керівництвом Євгена Горянського закінчила на 16-му рядку з 19-ти (8 перемог, 13 нічиїх, 15 поразок, різниця забитих і пропущених м’ячів 27-42). Середня відвідуваність глядачів на домашньому стадіоні «Авангард» сягнула 28 тисяч.
Наступний сезон з новим тренерським складом на чолі з Віктором Гуреєвим «Зоря» завершила на 13-му рядку з 20 учасників першості (10 перемог, 13 нічиїх, 15 поразок, різниця 23-41), виникла потреба в оновленні складу гравців в усіх ланках, окрім воротарської, яку переконливо, надійно і надовго опанував 20-річний Олександр Ткаченко - відкриття радянського футболу.
У 1969-му почала формуватися майбутня спроможна на звершення, цілеспрямовано, гостро і комбінаційно діюча в середині поля група гравців – Олександр Журавльов, В’ячеслав Семенов, Анатолій Куксов, Віктор Кузнецов і Георгій Мусієнко.
В підсумковій таблиці – на 11-му рядку. Нагальне – пошук забивних нападників і вправних захисників.
В сезоні 1970-го старшим тренером призначений Герман Семенович Зонін сформував і награвав суттєво оновлену ланку захисників «Зорі» - з Анатолія Шульженко (перший з луганчан одягнув футболку збірної СРСР), Михайла Фоменко, Володимира Абрамова, Миколи Пінчука, Володимира Малигіна.
Запрошений в Луганськ з Київа досвідчений півзахисник Йожеф Сабо надавав приклад вміння вести сміливу наступальну боротьбу на полях суперника, не поступатися в єдиноборствах і дотримуватися спортивного режиму поза грою. Середній вік гравців – 23 роки – це був наймолодшим вік серед усіх суперників. На старті першості по три перемоги і нічиї, потім чотири поразки, друге коло почали з переконливої перемоги над донецьким «Шахтарем» - 5:1, а за нею 12 матчів без поразок, в підсумку 5-й рядок з 17-ти (10 перемог, 14 нічиїх, 8 поразок, різниця м’ячів 27-25).
В 1971-му пішов з «Зорі» кращий бомбардир і беззаперечний лідер команди Йожеф Сабо, поповнили склад і закріпилися в своїх амплуа форварди Юрій Єлісєєв (зі складу дублерів), Володимир Старков (перейшов з московського ЦСКА), Володимир Онищенко та Сергій Морозов (обидва -з київського «Динамо»). Найцінніше придбання – півзахисник Юрій Васєнін (перейшов з калінінградської «Балтики») – людина «з двома серцями», на полі і в грі невтомна, усюдисуща, мобільна і непоступлива.
Завдяки йому був «виведений з гри» диспетчер московських армійців, безумовний футбольний авторитет Володимир Федотов в вирішальній грі проти діючого чемпіона країни ЦСКА (переграли на його полі 2:1, раніше вдома 2:0, на рахунку півзахисників «Зорі» В’ячеслава Семенова і Віктора Кузнецова по два голи).
Завершили перед чемпіонський сезон на 4-му рядку з 16-ти (11 перемог, 11 нічиїх, 8 поразок, різниця 29-23, середня відвідуваність – 31 200 глядачів).
Таким чином, до головного досягнення луганська команда поступово підвищувалася, як в якості та інтенсивності ведення гри, зростанні командної та індивідуальної майстерності, агресивності наступу і надійності в обороні, так і турнірній підсумковій таблиці союзного чемпіонату.
Щоб до зірок дістали
До найвисшого в історії луганського клубу спортивного зльоту футбольна «Зоря» три роки тренувалася з інтенсивними навантаженнями як в рідному місті, так і на навчальних зборах на півдні. Це дозволяло гравцям в короткий термін відновлювати загальну працездатність, розвинути в собі спеціальні навички, удосконалювати техніку володіння м’ячем. Такі тренування привчили організм 22-25-річних хлопців до виконання великого об’єму роботи в любому матчі як в атаці, так і захисті. Кожен знав, як і що робити на трав’яному газоні.
Родзинкою тренерського нововведення було довести до автоматизму гру, коли нападники і півзахисники виборюють м’яч на усіх ділянках поля, не дають супернику жодної миті для передиху та атакують оборонців, позбавляючи їх можливості віддати гострий пас уперед.
Головну роль в команді, яка веде напружену інтенсивну гру, забезпечуючи перевагу над суперником і в підсумку перемогу, виконує середня ланка. Наставнику «Зорі» Герману Семеновичу Зоніну шляхом спроб і помилок вдалося викувати чудових хавбеків. З них двоє незмінних на краях: праворуч - Юрій Васєнін, невтомний, встигаючий усюди, постійно вільний для передач партнерів, чіпкий і вмілий у відборі; ліворуч - Віктор Кузнецов, невпинний, точно пасуючий навіть в надскладній ігровий ситуації, стрімкий в атаці, здатний передбачати розвиток гри, з двома ударними ногами, навичкою високо вистрибуючи, пробивати головою і забивати «з другого поверху».
В центрі півзахисту: незмінний – В`ячеслав Семенов (турок за батьком), віртуоз в приборкуванні м`яча, майстер витончено обігравати суперника, діяв на полі і як диригент, і як соліст, запалював вболівальників на трибунах вдалими різноманітними прийомами обвідки; Анатолій Куксов – вправно підтримував атаку команди, з вмінням давати «вертикальний», у вільну зону, зручний для партнерів і прихований для опонентів пас, гравець з добре поставленим ударом, в штрафному майданчику суперників його поява призводила до неприємних для них наслідків.
До цього квартету за потреби завжди готовий був долучитися і принести користь команді в атаці - Олександр Журавльов, надійний центральний захисник, з досвідом гри форвардом, спортивною злістю і самовідданістю на полі, футбольним інтелектом, здатністю «читати гру», передбачати розвиток подій в кожному епізоді матчу.
В таборі «Зорі» знаходились два рівноцінних, вмілих, досвідчених і перевірених в футбольних баталіях воротаря.
Основний страж воріт - Олександр Ткаченко, в Куп’янській ДЮСШ виховався, як нападник, поступивши в Лисичанський гірничий технікум, так хотів потрапити в місцеву футбольну команду, якій не вистачало тільки воротаря, зголосився, пройшов випробування, отримав запрошення в головну команду Луганщини і таким чином витяг щасливий квиток – розкрив природну обдарованість вміло і надійно захищати ворота. На тренуваннях пробиття по воротах він удари партнерів навмисно відбивав перед собою, змушуючи бомбардирів щосили добивати м’яча, кожного наступного разу з більш близької відстані, таким чином підвищував свою майстерність «залишати ворота сухими».
Його дублер Михайло Форкаш (угорець за батьками), запрошений в Луганськ з житомирського «Автомобіліста», команди відкриття футбольної першості класа А друга група, завжди емоційно не зворушливий, вправно обирав місце розташування на лінії воріт, коли наближалась до нього атака суперника, передбачав напрямок і силу удару нападників по їх замаху ноги по м’ячу. Зі свого штрафного майданчику виносив шкіряного на половину команди суперника, пробиваючи «з двійника» (після відскоку від газону), таким чином м’яч діставався адресату низькою траєкторією дуже швидко.
Завдання тренерського штабу на початок 1972 року полягало в пошуку і підборі до існуючого складу додатково гравців в ланки нападу і оборони зі здатністю у них якісно підсилити команду.
Бо проста доля набридла, як чумакам дощ восени
Усі наставники, які працювали в Луганську (серед них відомі Григорий Балаба, 1961, Констянтин Бесков, 1965), і особливо Герман Зонін, відмічали, що місцеві футболісти сприймають тренувальний труд фахово,серйозно, творчо, звично, а великі навантаження, як належне.
Саме Герман Семенович Зонін зумів розвинути у своїх підопічних командний характер, головне в ньому, поєднання двох рис – беззавітна любов до футболу та жадібна працелюбність. Команда погодилася на скорочення відпочинку після завершення першості сезону 1971 року та не припиняла заняття з фізичної і технічної підготовки в об’ємах, заданих кожному індивідуально і за належного лікарського контролю.
Вже в січні 1972-го футболісти «Зорі» вирушили на південь, оселилися в готелі на набережній м. Сухумі, а тренування проводили в Ешерах, на місцевому стадіоні. Оскільки тренування проводилися не однією командою, щоденно, по годинам і за чергою, то за два тижні зелений газон ставав суцільно ґрунтовим, в дощову негоду спортсмени бігали в багнюці. Розклад на день: зранку зарядка на 30 хвилин, сніданок, вивчали теорію футболу і ознайомлення з сучасними тенденціями ведення гри на 30-40 хвилин, тренування перше з 11-ї до 12-ї, обід, відпочинок, друге тренування з 17.00, вечеря, вільні години і сон.
Нагадаємо, що одразу після відпустки 2-3 тижня кроси на 5 і 10 км, вправи на стартовий ривок, спринтерську і дистанційну швидкість, біг гладкий, підтюпцем, інтервальний, темповий і челночний, що привчало організм економити сили та енергію.
Тренування з тактики безпосередньо на полі чередували з контрольними матчами, приблизно раз на тиждень. Спаринг-партнерами були: команди з Казахстану, Кузбасу і збірна Північної Кореї. Останні на зарядку, тренування і навіть на прогулянки, пляж та в їдальню ходили строєм, а грали на полі невтомно, агресивно і навалом.
Саме подібного суперника бажали і охоче запрошували тренери «Зорі». московському ЦСКА програли з рахунком 0:5. Тоді присутній на матчі в Ешерах і спеціально прибулий з Києва спецкор «Спортивної газети» поцікавився думкою старшого тренера щодо шансів «Зорі» в прийдешньому чемпіонаті: - «Сподіваємося, наше місце в десятці, та загалом побачимо». Більше Зонін не додав нічого.
Лютий команда провела вдома. Луганські вболівальники, зустрінув своїх улюбленців на стадіоні, коли вони приїздили з заміської бази, дивувалися зовнішнім виглядом футболістів – виснажені, змарнілі, сумки в обвислих руках ледве не волочилися по асфальту. Здавалося, що вдома їх «ні борщ не радує, ні чаю клекотання».
В матчах за Кубок СРСР, 1/16 фіналу, з одеським «Чорноморцем» 29 лютого в Сухумі 0:0 і 4 березня в Одесі 0:0 (пенальті 3:5). В жодній грі з п’яти контрольних і за кубок не здобули перемоги.
До того, напередодні старту чемпіонату втрата двох гравців основного складу, серйозні травми отримали нападник Куксов і крайній захисник Шульженко. Обіцяючи золоту медаль, запросили в «Динамо» Київ центрального оборонця Михайло Фоменка. Розсталися взимку з крайнім захисником,силового стилю, С.Шкляром та нападником Лисаковським (2 голи). Окрім того, ще 13.08.1971 в матчі з «Зенітом» удар в голову від форварда і надважку травму отримав перший воротар «Зорі» О. Ткаченко (за настановами лікарів, термін одужання не раніше початку другого кола).
Його дублер Михайло Форкаш в завершальних 12 матчах минулого сезону пропустив усього 10 м’ячів, в 4-х - відстояв ворота «насухо».
Амбіційне обласне керівництво з кращих намірів запросило в Луганськ кількох новачків на вакантні позиції в складі основи, «нав’язувало» їх тренерському штабу, проте Зонін запевнив, що випробувані на учбово-тренувальних зборах дублери кращі наразі.
Довіру старшого тренера як постійні гравці основного складу отримали чотири футболісти.
Володимир Малигін – позиція переднього центрбека, від нього не втечеш, вправно відбирав м’яча у швидкісного нападника в підкаті, міг зависнути на «другому поверсі» і не дати супернику пробити головою в ворота, чіпкий у відборі, на стандартах усі навіси шкіряного перехоплював на ближній до м’яча стійці воріт, добре грав в пас, сміло вибігавв атаку, діючи корисно.
Сергій Кузнецов (брат Віктора) – направого оборонця, з задатками атакувального хавбека, швидкий, чітко граву відборі і в передачах, вправно долучався в середню ланку, за потреби і нагоди вмів вразити ворота хльостким ударом з далекої відстані і з обох ног.
Юрій Єлісєєв – центрального нападника грав з азартом, винахідливий у виборі позиції для удару в один дотик, з підрізкою, і стопою, і головою після флангових прострілів партнерів.
Сергій Морозов – півзахисник, схильний до творчої гри, добре грав в пас, осмислено переводив м’яча з одного краю на другий, майстер утворювати в атаці гострі ситуації, вигідні для партнерів.
За два-три тижні до першості вболівальники вдруге були здивовані. Заняття, так само насичені до межі фізичними напруженнями, відтепер не нагадували тих жорстоких «самокатувань», які споглядали вимогливі прихильники «Зорі» у минулому сезоні. В бігу, схожому на легке порхання над полем, в м’який вкрадливості рухів в роботі з м’ячем, в безоглядній щедрості, з якою гравці витрачали свої сили на швидкісні ривкі і єдиноборства, вгадувався незвичайний заряд ігрової могутності.
Не так то діється все хутко, як швидко кажуть нам казок
Вирішальному сезону в спортивному зростанні головної футбольної команди промислового регіону передували десять років побудови і розвитку розгалуженої транспортної і соціально-культурної інфраструктури, масового будівництва різноманітних фізкультурних майданчиків, басейнів, легкоатлетичних манежів, стадіонів, вело-мотодромів, спортзалів для занять і влітку, і взимку, популяризації серед робітників, селян, молоді та дітей здорового образу життя.
В 1961 році, коли на чолі політичного керівництва Луганської області призначили Володимира Васильовича Шевченка (1918 р.н., уроджений на Луганщині, з фронтовиків), в регіоні серед усіх видів міжобласного транспортного сполучення діяло лише автобусне. Дістатися інших регіонів з Луганська залізницею можна було лише до станцій Іловайськ та Ясиновата, де вагони причіпляли до поїздів в напрямку на Київ, інші обласні центри України і Радянського Союзу. Спільними зусиллями трудящих в обласному центрі побудовані сучасні залізничний вокзал (з естакадою подібною в західних країнах), автобусний вокзал (за дизайном і спроможністю пасажиропотоку, на той час, другий в Європі) і аеропорт (зальотна-посадкова смуга приймала навіть реактивний авіалайнер ТУ-144).
Луганщина за кількістю новозбудованих різних об’єктів спортивного профілю в розрахунку на 100 тисяч населення в 1970 році випереджала московську і ленінградську області, першою в СРСР побудувала плавальний басейн з водою, яку очищали не хлоркою, а посрібленням (з доріжками на 50 метрів), критий манеж для занять легкою атлетикою, десятки спортзалів з опаленням, гарячою водою і глядацькими трибунами для тренування і змагань з волейболу, баскетболу, гандболу, боксу, боротьби і гімнастики.
Реконструйована в Луганську футбольна арена - стадіон Авангард мала трибуни для понад 40 тисяч глядачів, футбольний газон в холодну пору року вкривався не брезентом, а суцільно ПВХ-плівкою (яку вольовим рішенням з москви, фактично вкрали у нас і встановили на головній арені СРСР – стадіоні Лужники).
До усього, Луганськ в спортивних змаганнях, окрім футбольної, представляли команди з волейболу (жіноча «Іскра» і чоловіча – «Автомобіліст»), баскетбольна (чоловіча – «Спартак»), гандбольна (чоловіча – «Буревісник») і мотобольна.
Завдяки бурхливому розвитку насамперед машинобудівних галузей промисловості, видобутку і переробки вугілля, виплавки металу і скла, хімічних підприємств, з виготовлення трикотажу, взуття, білизни, кондитерського виробництва (відомі на теренах 1/6 суходолу світу - Планета, Курка Ряба, торт Шахтарський).
Небувалий розмах набирали побудова систем забезпечення водою ланів для вирощування овочів, фруктів, картоплі і зернових та численних приміщень для скотам’ясних і молочних порід.
В обласному центрі, містах і районах здійснювалася високими темпами програма масового будівництва житла, торгівельних, освітніх, культурних, медичних і соціальних закладів та благоустрій вулиць міст і селищ.
Побудовані приміщення обласних театру, цирку і філармонії (з органом). Луганський край став привабливим для громадян з інших регіонів країни. Завдяки цьому, вдалося заманити кращих педагогів, діячів науки, культури і спорту.
На підприємстві Луганське об’єднання з виробництва тепловозів працювали 45 тисяч робітників, інженерів та інших фахівців, усі з зарплатні щомісячно сплачували профспілкові внески, частина з них спрямовувалася на розвиток фізичної культури і спорту. В тому числі на утримання при заводі спортклубу, стадіону Авангард, заміських спортивних і туристичних баз, дитячих таборів, оздоровчих і лікувальних закладів, забезпечення і фінансування заводських команд фізкультурних і футбольної – з назвою «Зоря».
Саме на підприємство-спонсора і завітали футболісти і тренери для звіту перед громадськістю навесні 1972 року. Робітники, численні вболівальники висловили вимогу - нарешті здобути медалі.
Срібні призери всесоюзної першості з волейболу команда «Іскра» закликали футболістів слідувати їх прикладу.
З нічого величних здобутків не буває, довести цю істину належало саме гравцям і тренерам головної футбольної дружини з Луганська.
Пустився на союзних вскач
Перемога «Зорі» в стартовому турі першості СРСР з футболу 1972-го над київським «Динамо» (3:0) була першою за вісім попередніх спроб, винуватцем програшу «призначили» 29-річного форварда діючого чемпіона країни Віталія Хмельницького, який «повинен» забивати (майстерність воротаря луганців врятувала від голу).
За три дні потому в Луганськ завітав діючий володар Кубку Радянського Союзу московський «Спартак», переважна більшість якого носили звання майстрів спорту і міжнародного класу.
В суботній день, 08 квітня, трибуни стадіону «Авангард» заповнили 37 тисяч вболівальників, не менше половини з них приїхали з усіх райцентрів, шахтарських міст і селищ Луганської області на відомчих автобусах профспілок підприємств, колгоспів і радгоспів.
Посвячені знали, за команду гостей вболівав керманич країни Леонід Брежнєв. З ним керівник Луганщини перебував в дружних відносинах, проте турботливо розвивав спорт в рідному краю.
Спартаківці в першому турі зазнали поразки від армійців Ростова, сподівалися порадувати своїх прихильників в матчі з командою, яка створила гучну сенсацію, перегравши володарів золотих медалей.
В складі «Спартака» вийшли на поле гравці збірної Союзу воротар О. Прохоров, захисники М.Абрамов, С. Ольшанський, Г.Логофет, Е. Ловчев і півзахисник В.Папаєв. А їх наставником перебував відомий в країні та за її межами гравець і тренер Микита Симонян.
Його візаві, тренер луганців Герман Зонін прознав слабку ланку суперника - напад і сильну – захист, а також, що веде гру в середині поля Віктор Папаєв, номер 2 в списку 33-х кращих гравців Союзу.
Півзахиснику «Зорі» Сергію Кузнецову було поставлено завдання – персонально грати проти Папаєва, не давати йому вільно приймати м*яч, диригувати грою, безперешкодно роздавати передачі своїм.
Розірвавши зв’язок між обороною і нападом, гравці «Зорі» кожні 2-3 хвилини вибігали в атаку з нанесенням завершального удару по воротам спартаківців, ті відбивались стійко і відчайдушно, але було помітно, що часто хаотично, не встигали накривати атакуючих.
Наслідком ігрової переваги господарів, які діяли націлено, інтенсивно, швидко і невтомно, стали три голи, забиті Юрієм Єлисєєвим (двічі) і Володимиром Онищенком. Середня ланка «Зорі» домінувала на полі, лише досвідченість і майстерність Олександра Прохорова врятувала від ганебної поразки з більшим рахунком.
В складі «Спартака» пристрасно, наче останній раз в житті, бився в півзахисті Микола Кисельов, який до 1967-го грав за «Зорю», він і забив єдиний м’яч в ворота господарів. Окрім нього, слід виділити 22-літнього захисника Євгена Ловчева, його за підсумками 1972 року визнають кращим футболістом СРСР.
Фінальний свисток арбітра матчу зафіксував - перемога «Зорі» - 3:1.
Керівництво Луганської області кілька років поспіль констатувало суттєве перевиконання планів виробництва промислової і сільськогосподарської продукції і товарів народного споживання, з видобутку вугілля і виплавки металу саме після матчевих перемог місцевих спортивних команд на всесоюзних змаганнях. Такі були реалії союзного життя.
Не жалкуйте боків чужих
Більшість футболістів схильні віддаватися, граючи на «домашньому» стадіоні, вважають, що значна частина їх старанності на полі залежить від місця розташування, начебто, це своє тіло…
На початку 1970-х в радянському футболі тренерів зваблювала стратегія здобуття призового місця – перемагай вдома (і в заліку буде два бали) та грай внічию в гостях (один бал), тоді набереш 75% очок і гарантовано матимеш звання «команда-чемпіон».
Наставник «Зорі» Герман Зонін довів підопічним і вселив в них думку, аби посунути охочих до першого місця конкурентів потрібно на полях суперників здобувати перемоги, і не звичайні, випадкові, а переконливі, виключивши можливий фактор впливу на результат з боку упередженого суддівства чи помилки арбітру матчу.
Нагадаємо, що в сезоні 1970-го честолюбна команда з Луганська претендувала на призове місце, але втратила шанс (в заключних 4-х матчах набрала лише два очка). Певна частка провини була з боку судді В.Толчинського з Алма-Ати в поєдинку зі «Спартаком» на його полі, на підсумок принципової гри вплинули грубі помилки арбітра, «Зоря» програла (1:2), а спартаківці отримали «бронзу».
Суперником луганців в 3-му турі першості СРСР з футболу 1972-го, згідно календаря змагань, випало московське «Динамо». На той час ця команда, очолювана іменитим тренером Костянтином Бесковим (сім років тому тренував «Зорю», з того часу в нинішньому складі залишились двоє - Олександр Журавльов і Анатолій Шульженко) успішно здолала три етапи в турнірі за Кубок УЄФА, почала сезон в березні (виграла двобій у бєлградської «Црвена Звєзда») і 05 квітня зіграла внічию в східному Берліні з німецьким «Динамо».
Матч відповіді за вихід в єврокубковий фінал очікувався 19 квітня, тобто за три доби до матчу першості Радянського Союзу між «Зорею» і «Динамо».
Номінально московська команда була господарем, але з міркувань збереження якості поля в Білокам’яній напередодні гри в рамках УЄФА, обрала місцем зустрічі з «Зорею» стадіон міста Лева.
15 квітня на трибунах львівської арени 24 тисячі глядачів. Вони бачать в складі «московитів» одного із провідних в минулому гравців київського «Динамо», «Зорі» і збірної Союзу Йожефа Сабо та сприймають його на полі зі свистом і вигуками невдоволення. Він усе розуміє, гра одразу «не пішла», метушився, м’яч в ногах не тримався, передачі до партнерів не доходили, попросив заміну. Констянтин Іванович Бєсков відгукнувся і випустив іншого на поле.
«Зоря» перехопила ініціативу, нав’язала свою гру, не поступалася в єдиноборствах на усіх ділянках поля, міняла напрямки атаки з одного краю на протилежний, використовуючи довгі передачі. Саме розгониста гра була візиткою московського «Динамо» і цього козиря команда Зоніна позбавила суперника. В його складі грали провідні гравці в союзному футболі воротар Пільгуй, захисники Єврюжихін, Долматов, Басалаєв і Маховіков, хавбекі Ештреков, Якубік і Гершкович, нападники В.Козлов, Є.Жуков, Ан.Байдачний.
Навіть в грі в короткий і середній пас луганці перевершили досвідчених і вмілих опонентів.
Протистояння амбіційних команд тримало в напрузі глядачів, але вони із захопленням, оплесками стоячи, вітали команду з України, коли нападнику «Зорі» Володимиру Онищенку вдалося здійняти сітку воріт «господаря» з москви.
Свою майстерність і силу команда Бєскова довела за три доби, коли здолала на своєму полі одноклубників зі столиці НДР (там і вдома 1:1) в серії післяматчевих пенальті (4:1) і вийшла в фінал Кубка УЄФА з шотландським «Рейнджерс».
Значну і вирішальну роль в переможній ході динамівців на міжнародних змаганнях зіграв Йожеф Сабо, який сезон 1970-1971 років провів в Луганську, своїм прикладом надихав молодь «Зорі» на непоступливість супернику в іграх вдома і на виїзді, безупинно удосконалювати власну майстерність, бачити поле і читати гру. Він повернеться в «Зорю» як старший тренер за п’ять років, відкриє і наблизить до основного складу майбутні футбольні зірки з числа вихованців луганського футболу.
Одні других випереджають
«Тисячі намагаються не програти, сотні сподіваються на перемогу, але лише одиниці становяться чемпіонами» - Герман Зонін.
Другий виїзний матч «Зорі» на малопридатному для гри, з прогалинами і купинами, перезволоженому і в’язкому, газоні «Локомотива» завершився 24 квітня 1972-го внічию – 0:0.
Повернувшись в Луганськ, футболісти на травневі свята завітали на чергову зустріч в приміщенні профспілці тепловозобудівників, де звітували про результати виступів за перший місяць змагань (чотири перемоги і одна нічия). Дізналися, що якщо переможна хода не припинятися, то шефи потурбуються про більш вагомі стимули для гравців, тренерів і співробітників (квартири, забезпечення товарами широкого споживання, додаткові премії тощо).
Напередодні 03 травня в обласний центр завчасно прибула з москви команда Центрального спортивного клуба армії, оскільки на стадіоні проводилися традиційні змагання з легкої атлетики, то гостям запропонували для тренування поле на околиці Луганська, на базі дитячо-юнацької футбольної школи.
Чемпіони країни сезону 1970-го, гравці різних збірних країни були здивовані, побачивши три вкритих густою і вже зеленою травою поля, а навколо оригінальні саморобні тренажери для розвитку техніки обробки м’яча, з височенними дерев’яними щитами з контурами звичайного розміру воріт (розміткою квадратів від одинички до дев’ятки) для відпрацювання влучного націленого удару. А ще домики для постійного проживання, з душем і підігрітою водою, блоком для харчування тощо. І усе для дітлахів!
Один з корінних мешканців Білокам’яної мовив: «Ми своїми очами пересвідчилися, з чого з року в рік «Зоря» поповнює свій склад технічно обдарованими самобутніми резервістами». Знали б вони, що за їх тренуваннями пильно стежили майбутні майстри спорту Заваров, Малишенко, Гриценко, Полукаров, Сорокалет та інші. Хлопчаків табору виховували Борис Фомичов і Евген Двуреченский.
До того, в Луганську два роки тому був утворений і діяв спортивний інтернат для обдарованих юнаків і дівчат, які поєднували навчання в загальноосвітній школі зі спортивним тренуванням і проживанням за рахунок місцевого бюджету. Директором спортінтернату призначили випускника фізкультурного інституту ім. Лесгафта Вадима Дмитровича Добіжу, дав путівку в великий футбол багатьом юним талантам з усіх міст, райцентрів і селищ Луганщини.
Третього травня була середа, в надвечір по завершенню робочих змін приїхали з різних куточків області, завітали на головну футбольну арену і заповнили трибуни 33 тисячі вболівальників. Вони побачили напружений поєдинок двох непоступливих команд. Події на полі свідчили про важку гру, як кажуть, найшла коса на каміння, суперники добре вивчили один одного, знали, чого очікувати, звідки і від кого прийде загроза воротам, старанно блокували атакуючих, лишаючи можливості завдати удару. Цікаво, що фізично опоненти добре були підготовлені, встигали гасити атаки один одного.
Все ж таки господарі в особі Володимира Онищенка, який вдало зіграв на випередження, досягли бажаного – перемога 1:0.
7 травня, в неділю, на «Авангарді» яблуку не було де впасти, 40 тисяч глядачів з неприхованим нетерпінням жадали чергової вікторії від улюбленої дружини, над командою з берегів Неви.
Саме в матчі минулого сезону нападник «Зеніта» В. Голубев грубо травмував основного воротаря луганців Олександра Ткаченко, він з 13 серпня того року перебував на лікуванні і відновленні. Зенітовці знали, що помсти на полі не уникнути, готувалися до жорсткого поєдинку.
В першій половині першого тайму з правого краю «Зорі» на лівий верхи вдалася діагональна довга передача на захисника Сергія Кузнецова. Оскільки він прорвався на високій швидкості до кута штрафного майданчика «Зеніта» і його вже «накривали» суперники, то пробив м’яча зльоту вздовж воротарської лінії. А з протилежного флангу аби замкнути передачу набігали партнери по нападу Єлісеев і Онищенко, але першим до шкіряного встиг захисник гостей А. Лохов. Простріл був настільки сильним і трохи під кутом для прийома і обробки м’яча, залишалось тільки вибити, проте сталася зрізка у власні ворота – і автогол.
За хвилини до перерви брат Сергія - Віктор Кузнецов забив ще раз. Гостям в другому таймі підфартило, скоротили рахунок.
Таким чином, матч завершився перемогою «Зорі» - 2:1. Меж радості на трибунах здавалося не було краю. Знову плани виробництва і видобутку перевиконувалися, політична влада звітувала про успіхи.
Махнула в вирій навпростець
Обдаровані люди і зокрема спортсмени надто схильні думати, що робота мусить для них бути легкою. Проте напружувати свої сили слід постійно, коли ти бажаєш досягнути чогось великого.
Напередодні 7-го туру 34-ї першості СРСР з футболу тепловозобудівники в активі мали 11 балів з 12 можливих і одноосібно займали першу сходинку в таблиці.
16 травня 1972-го, в надвечір у вівторок, на поле «Раздану», трибуни якого вмістили 36 тисяч глядачів, «Зоря» вийшла грати зісрібним призером попереднього сезону. Під час розминки команд хтось з приїхавших з Луганська фанатів вигукнув поширену тоді на гостьових стадіонах: «Хто вболіває за «Арарат», той ласий на чужий виноград!» з наміром вибити господарів з психологічної рівноваги.
Не відомо, чи вплинула на гравців з Єревану ця провокація, але почали вони невпевнено, не могли одразу опанувати швидкісні прориви з обох флангів і по центру хавбеків і нападників «Зорі». Зовні спостерігалося, що від комбінаційної гри луганців у футболістів з Кавказу голови обертом крутилися, вони постійно запізнювалися, не встигали повсюдно, дивуясь діям суперника.
Відбивалися вони відчайдушно, воротар Альоша Абрамян, як лев, кидався на перехоплення м’ячів по верхнім і нижнім кутам воріт. Але і його застав зненацька в першому таймі карколомний сольний прохід на «вбивчу» для удару позицію темношкірого хавбека «Зорі» В’ячеслава Семенова (тюрка за походженням батька) скрізь кількох захисників «Арарату».
Після перерви «розважив» глядачів ще один півзахисник «Зорі»- Юрій Васєнін. Він покривав лівий край від свого штрафного майданчика до кута чужого поля, від слова «повністю». Мало того, вміло відбирав шкіряного у нападників гостей, а коли втрачав, то переслідував опонента доки не повертав, і до того робив гострі паси партнерам. Глядачі підхопилися на ноги, коли він відповів на гол О. Заназаняна забитим особисто переможним для гостей - 2:1!
21 травня в Тбілісі місцеві динамівці мали шанс зрівнятися з лідером першості, бо відставали від «Зорі» на два очки, вони уважно і не один раз передивилися гру суперника проти вірменської команди, отримали вказівки, як грати проти опонентів, а головне обіцянку підвищених преміальних за перемогу вдома. Все ж таки недарма мали статус бронзових призерів минулого року, грали на очах 40 тисяч прихильників грузинського футболу. І не підвели – на гол Віктора Кузнецова відповіли двома – Гіві Нодія і Асатіані. Перша поразка «Зорі» - в 8-му турі - і двовладдя за першість разом з грузинами, по 13 очок у кожного з суперників.
Наступний матч грався за 9 днів, був третім поспіль на виїзді. В Баку. Гості виглядали втомленими, можливо, жадали скоріше опинитися в рідному Луганську. Відчувалася нестача провідних захисників, не могли грати через травми Сергій Кузнецов і Володимир Абрамов. Тільки повернувся з лазарету, два місяці не гравши, Анатолій Шульженко і вимушено та передчасно увійшов в гру. Напередодні отримав пошкодження В.Семенов.
На три голи гравців «Нефтчі» м’яч престижу забив нападник «Зорі» Володимир Старков, вийшов на поле вперше з початку сезону – 1:3.
Динамовці Тбілісі в 9-му турі також програли, в 10-му турі зіграли внічию, як і «Зоря» - вдома з армійцями Ростова (1:1, В.Онищенко).
Таким чином, виявилися два конкуренти за перше місце, виходило, що в червені два лідери повинні вирішити, хто з них сильніший.
В порогах води як лютують, коли прорватися хотять
В 1970-м та 1971-м роках, як визнавав Герман Зонін, луганці втрачали свій шанс на місця призерів в Вищій Лізі тому що, «я ще недостатньо вивчив своїх гравців, моя «Зоря» двічі поспіль саме в червні переживала глибокий спад, щоби к 1972-му розібрався, в чому його причина».
Дійсно так відбувалося, в червневих матчах 1970-го - дві нічиї і поразка, 1971-го - дві нічиї і дві поразки.
Стали у пригоді Герману Семеновичу навички викладання в ленінградському інституті фізкультури ім. Лесгафта и досвід роботи в екзотичній Бірмі. З одного боку, наставник намагався привити гравцям витривалість – «щоби їх вистачало на три тайми». С другого, додав у тренувальний процес різноманітність.
За годину до матчу на луганському «Авангарді» гравці «Зорі» з роздягальні переходили в залу боротьби, розташованій в приміщенні під трибунами. Там були встановлені кілька високих кушеток, на кожній масажисти клуба фахово і ретельно розминали м’язи футболістів, інтенсивно виконувались різноманітні фізичні вправи, визначені тренерами. За півгодини до початку матчу вже достатньо «розігрітими» гравці виходили на поле для відпрацювання передач верхи, низом, коротких, середніх і довгих, а також ударів по воротах.
Вболівальники зі стажем не дадуть збрехати, коли порівняти перед матчами пробиття по воротах з-за меж штрафного майданчика гравцями «Зорі» півстоліття тому і нині, то тоді 11-тю футболістами основного складу забивалося 7, двічі м’яч відбивався воротарем, один потрапляв в стійку/поперечину і лише один повз воріт, а нинішні виконання удару на влучність з показниками навпаки, половина забити не в змозі.
«Я розробив науковий метод тренувань и перед ігрових розминок, – розповідав Зонін пізніше. – Головний упор робив на швидкість и захоплюючі вправи. Вважав, що кожна з вправ має сенс, якщо завершується ударом та взяттям воріт, тобто працює «на гол»...
Згідно з календарем змагань, в червні 1972-го треба було провести чотири вирішальні матчі. Додалися несподівано приємні складнощі, двох нападників «Зорі» В. Онищенко і С. Морозова запросили в табір збірної СРСР для підготовки до чемпіонату Європи, 14 червня в півфіналі перемогли угорців 2:0, а 18 червня у фіналі з рахунком 0:3 поступилися команді ФРН, в жодній грі луганці участі не приймали.
11 червня в Алма-Ати замість збірників до складу «Зорі» проти «Кайрата» в заявку внесли дублерів - нападників Вяч. Ізвекова та В. Копія (вони вийшли на заміну після перерви, і не підвели), а в протокол стартового складу обов’язки нападників поклали на В. Старкова, Ю. Єлісєєва і А. Куксова.
Вже на 15-й хвилині стрімкий випад шістьох атакуючих з команди гостей завершився голом-красенем Юрія Єлісєєва. Розрахунок господарів на навал закидання верхом шкіряного в район штрафного майданчика не виправдався. Захисник «Зорі» В. Малигін сповна застосував отримані в шкільні роки навички баскетбольної гри під кільцем, високо вистрибуючи, він діставав головою м’яча в найвищій точці, і, випереджаючи кайратівців, вибивав шкіряного в поле подалі від своїх воріт.
В складі господарів завершував кар’єру футболіста гравець московських команд Юрій Сьомін, він в одноборствах діяв жорстко, непомітно для арбітру матчу підштовхував опонентів руками, ставив підніжки, постійно лаявся, провокував, надав багато клопоту і змусив суперників здати іспит на витримку. В підсумку – важка перемога в гостях з рахунком 1:0.
20 червня, вдома, у вівторок, 35 тис. луганських вболівальників очікували протистояння з дебютантами 34-ї першості Радянського Союзу - командою «Дніпро» і її наставником Валерієм Лобановським. Разом вони встигли здивувати фахівців несподіваними результатами зі старту, репутацією грози авторитетів.
Саме в цьому матчу гравці «Зорі» застосували так звану аритмію – керовану зміну ритму дій, напередоднівідпрацювали її «до сьомого поту». Крім того, Герман Зонін поклав на захисника Сергія Кузнецова обов’язки нападника. «Хатня заготівля»спрацювала на 100%, стала несподіванкою для тренера-початківця і команди суперника.
На 9-й хвилині матчу Сергій Кузнецов з-за меж штрафного правою ногою пробив низом між двох захисників, воротар «Дніпра» Ковтун не очікував, зреагував з запізненням і - 1:0. Одразу по перерві В’ячеслав Семенов, відігравшись з Віктором Кузнецовим і С.Морозовим, забіг за спини опікунів, вийшов на ударну позиціюі не схибив – 2:0. Наставник гостей замінив невдаху-воротаря на Собецького. На 77-й хвилині матчу арбітр призначив за фол проти А.Куксова штрафний удар поблизу і трохи ліворуч півкола. Зазвичай з такої позиції в «Зорі» пробивали або Віктор Кузнецов, або В. Онищенко (обидва вміло і хльостко били з двох ніг). Вони і стояли проти м’ячу, але Семенов, порадившись з ними, очами дав «вказівку» підготуватися Сергію Кузнецову. Двоє гравців пробігли повз, а третій на черзі, зробивши не більше трьох кроків, «поклав» шкіряного в нижній кут – і 3:0. Саме в цій грі майбутня легенда-тренер київського «Динамо», збірних СРСР і України В.В. Лобановський «поклав око» на Сергія Кузнецова, згодом запросив в «Динамо», він стане володарем Кубка УЄФА.
За два дні, 23 червня, в останній робочий день тижня на трибунах луганської футбольної арени 37 тисяч глядачів в піднесеному гуморі на матчі 13-го туру з «Карпатами», котрі, не поступившись у Львові тбіліським динамівцям, вибили останніх з числа конкурентів «Зорі» за першість в чемпіонаті.
Вже на 7-й хвилині галичанин Козинкевич залишає безсилим воротаря господарів Олександра Ткаченка і забиває – 0:1. Не минає і півгодини, як з пенальті капітан «Зорі» О. Журавльов зрівнює рахунок. По перерві замість С. Морозова вступає в гру В. Онищенко, його ривки, намагання випередити захисників дають трохи більше свободи для середньої ланки луганців.
На 51-й хвилини В. Семенов привів в захоплення трибуни індивідуальною майстерністю, обвівши двох суперників, зробив пас на партнера, той черпаком верхи на хід, і завдав влучного удару головою в вільний кут воріт гостей. І вже 2:1.
На 70-й хвилині В. Семенов, впіймавши воротаря на проти ході,робить дубль – 3:1. Вболівальники шаленіють, десятитисячним хором голосно скандують прізвище свого кумира. Ще не вечір. За п’ять хвилин до свистка арбітра футбольної зустрічі Ю. Єлісєєв, завершуючи дивовижну за чіткістю взаємодії гравців «Зорі» стрімку комбінацію, доводить рахунок до розгромного для «Карпат». Чудова гра приносить перемогу 4:1!
І ще не червневий вечір!!! За тиждень, 3 червня 1972 року, за участі майже повного складу «Зоря» проведе свій перший офіційний матч, фактично, як збірна України, на не офіційному чемпіонаті Світу з футболу в Бразилії проти збірної Уругваю і переможе …
Уже світова зірниця була на небі, як п’ятак, і небо рділося, мов мак.
На 1972-й рік у великому футболі були заплановані: чемпіонат Європи (14-18 червня), Олімпійські ігри (26.08 –10.09) та відбіркові матчі на першість світу (13 и 18 жовтня), а ще численні товариські. Але з нагоди 150-річчя від існування Бразилії її національна футбольна федерація організувала міжнародний турнір «Кубок незалежності», на який запросила провідні збірні планети, зокрема усіх чемпіонів світу, Уругвай погодився, представники Європи Англія, Італія та ФРН відмовились, замість них запросили збірні Чехословаччини, СРСР і Шотландії. Через відбір до них потрапили Аргентина, Португалія і Югославія.
Ображені на зухвалу вискочку з українського обласного центру московські очільники радянського футболу вирішили заслати за океан у футболках СРСР лідера першості, додав до складу «Зорі», А.Бищовця, Е.Ловчева, і К.Асатиані, з розрахунком виснажити команду тепловозобудівників, призупинити її переможну ходу.
Вустами начальника Управління футболу Спорткомітету СРСР Льва Зенченка на сторінках щотижневика «Футбол–Хокей» висловлені «одобрямси» Герману Зоніну, як «впроваднику сучасного футболу в тренувальний процес і тактику команди».
Тренер пізніше згадував: «Маневр цей я, розпізнав. Але відмова від місії спортивних послів Союзу була б оцінена як політична акція... В бруд обличчям не впали. В турнірі з роз’їздами, після яких тіло здається розбитим на уламки, виступили гідно. Переграли уругвайців, їх збірна СРСР ніколи до цього не перемагала. Проти Аргентини и Португалії атакували практично усі 90 хвилин, створили купу моментів. Що тоді витворював Онищенко на флангах! А Малигін буквально «з’їв» самого Эусебіу!.. Бразильці конспектували наші тренування. Мене навіть запросили провести показове заняття з прославленим «Флуміненсе» – хотіли перевірити, чи буде в дії їх філігранна техніка після великих фізичних навантажень. Після того, як я запропонував чарівникам м’ячу наші звичайні вправи, бразильці цей м’яч не могли ні прийняти, ні обробити...» (з «Флуміненсе» 1:2 в Луганську в травні 1963).
По завершенню матчу в Сан-Паулу з уругвайцями (1:0, Онищенко) місцеві журналісти вимагали направити на тестування на допінг Ю. Васєніна, В. Семенова і В. Онищенка, їм дорікали, що усі 90 хвилин не зупинялися для відпочинку. Відповідаючи на це представникам ЗМІ Юрій Васєнін сказав: «Ви ж помітили, що по завершенню кожної атаки на ворота суперника я повертаюся на свою половину поля підтюпцем, під час бігу і відпочиваю». Бразильські фахівці, коментуючи вольову атакуючу і невтомну гру команди Зоніна, зауважили, що їй не вистачило лише досвіду участі в міжнародних турнірах (точкова ротація в ланках складу, особливості акліматизації тощо). І дійсно, не відбулась би прикра помилка в захисті у третьому матчі, з Португалією, замість них у фіналі з Бразилією зіграла б «Зоря».
К 14 липня – даті московського матчу «Торпедо» – «Зоря», повернувшись з бразильського «карнавалу», як і раніше, лідирувала в чемпіонаті Союзу. Завершувати перше коло луганцям треба було за добу після 12-годинного перельоту. Ось саме тут, знадобився закладений в «передсезонні» фундамент – «на три тайми». «Торпедо» Москва – «Зоря» – 2:4 (Смирнов, 64, 71 – Куксов, 20, Єлісєєв, 51, Онищенко, 59, 89).
Надалі знову дала знати про себе акліматизація і її вплив на подорожуючих. 20 липня поразка від ЦСКА на його полі 1:2 (Онищенко), 24 липня із «Зенітом» в гостях і 28 липня в Мінську з «Динамо» 0:0. Нарешті вдома, 01.08 - з «Нефтчи» 3:0 (Куксов, Єлісєєв. Васєнін), 09.08 – з «Локомотивом» 1:1 (Онищенко), 18.09 – з «Араратом» 4:0 (Єлісєєв, В. Кузнецов, Журавльов - пен, Семенов), 22.09 – з тбіліським «Динамо» 2:2 (Онищенко, Васєнін), 26.09 «Динамо» москва 2:0 (В. Кузнецов, Старков). В Ростові з армійцями 01.10 поразка 1:3 (Куксов – пен). Вдома 06.10 з «Кайратом» 2:1 (Куксов, двічі). У Львові з «Карпатами» 2:2 (Куксов, Онищенко). В гостях з «Дніпром» 2:1 (Старков, В.Кузнецов).
Напередодні 26-го туру відрив «Зорі» (за 4 гри до завершення чемпіонату) від найближчих конкурентів в шість балів, тобто в три перемоги. Оскільки інші команди зіграли різну кількість матчів в першості (пропускали тури у зв’язку з участю їх гравців в різних збірних Союзу), одні, наприклад, ЦСКА і «Зеніт», мали 2 матчі і шанси на 4 бали, а другі, «Дніпро» і «Динамо» Тбілісі, в запасі по 3 матчі, а відставали на 6 і 7 очок, то наздогнати «Зорю» за втраченими очками змозі (бо мали чотири гри попереду) лише «Арарат» та київське «Динамо». Таким чином, уникли завад через пристрасне суддівство. Команда з Єревану не здолала «Спартак».
29 жовтня матч в Тбілісі з київськими одноклубниками за часом завершився внічию за лічені хвилини після початку в Луганську поєдинку між «Зорею» і «Торпедо». Вболівальники (мали радіоприймачі) з трибун стадіону «Авангард» голосно повідомляли гравців на полі, що достатньо не програти, аби стати не досягнутими для любого з конкурентів на чемпіонство. На 22-й хв., попри шалений опір гостей, пройшла стрімка комбінація, партнери в центрі і на краях забігами ввели в обману оборонців «Торпедо» і сприяли ривку Віктора Кузнецова за їх спини, півзахисник «Зорі» не схибив і -1:0. Гості наполегливо і гостро контратакували, завершуючи ударами по воротах луганців.
В перерві воротар «Зорі» Олександр Ткаченко, зайшовши в роздягальню, мовив, що хтось із торпедівців йому на вухо шепнув, що ті згодні на нічию. Все товариство одразу загуло. Наразі піднявся капітан «Зорі» Олександр Журавльов і сказав, що йшов до мети – здобуття золотих медалей - довгих 12 років, отримав безліч травм, і не бажає втрачати задоволення від чесного чемпіонства за крок до омріяного, хибним шляхом, за якоїсь принизливої кулуарної домовленості, попереду три тура, і якщо побачить в другому таймі гру партнерів-товаришів не на перемогу, то покине поле назавжди.
Тренерський штаб «Зорі» аби до завершення вдалої першості надати можливості зіграти половину матчів (аби отримати медаль і звання призера) нападнику Володимиру Старкову (в 1970-му перейшов з чемпіонського складу ЦСКА в команду амбіційних провінціалів) замінив Юрія Єлісєєва по перерві.
Гості, відчуваючи налаштованість суперників, помітно загострили гру, перевели її на половину поля «Зорі», продовжуючи шукати можливості для взяття воріт господарів. І їм вдалося на 73-й хвилині зрівняти рахунок. Боротьба на полі не припинялася до фінального свистка арбітра матчу.
Бойова нічия1:1 означала – достроково, за три тури, з’явився новий чемпіон країни! За історію радянського футболу «Зоря» стала сьомою футбольною командою, якій вдалося здобути золоті медалі переможців на просторі 1/6 суходолу планети Земля.
Вболівальники оплесками, скандуванням подяки і запаленими факелами зі скручених в трубку газет вітали свіже печених чемпіонів. Гравці підхопили на руки, підняли над головами свого наставника і верхи понесли Германа Зоніна по колу вздовж трибун.
Оскільки була п’ятниця, на завтра не було потреби виходити на денну робочу зміну, впродовж усієї ночі святкували луганці, за згодою місцевої влади гастрономи не припинили роботу о 22.00, як зазвичай, а подовжили роботу до опівночі, задовольняючи трудящих в напоях і продовольстві для застілля.
В наступних трьох матчах, які вже нічого не могли змінити, футболісти чемпіони програли вдома 3 листопада, у вівторок, мінському «Динамо» 0:1, 18-го, у середу, за присутності 18 тисяч глядачів зіграли внічию зі Спартаком 1:1, а завершили першість у Києві, порадували 50 тисяч українських вболівальників результативною, цікавою і непоступливою грою. На 3-й хв. Журавльов не забиває з 11-метрового, на 22-й Блохін відкриває рахунок, на 30-й зрівнює Куксов, на 43-й Журавльов повторно не реалізовує пенальті, на 55-й хв. Колотов робить 2:1 і на 71-й - 3:1. По перерві «Зоря» скорочує рахунок, Семенов на 76-й хв., а за чотири хвилини до свистка Володимир Онищенко фіналізує матч 30-го туру - 3:3. Завдяки більшості забитих голів динамівці Києва обходять тбіліських одноклубників, хоча команди за набраними очками були рівні. Українська здобуває срібні медалі, грузинська – бронзові.
«Зоря», попри золотих медалей, за спортивними показниками отримує чемпіонський Кубок (кришталеву вазу) і п’ять інших призів: «За найбільшу суму очок основним (40) і дублюючим складів», «За ліпшу різницю забитих і пропущених м’ячів (52-30), «За найбільшу кількість перемог з перевагою в три і більше голів» (5), «Приз великого рахунку» і «Кубок прогресу».
Слід нагадати, що чотири гравця «Зорі» в лавах олімпійської збірної здобули бронзові медалі – Єлісєєв, Куксов, Семенов і Онищенко, вказаний останнім – срібну першості Європи, Онищенко і Семенов були ведучими гравцями збірної СРСР у відборі на першість світу і в товариських матчах 1972-го.
В чому була родзинка «Зорі» Луганськ зразка півстоліття тому? Атлетизм. Швидкісна комбінаційна різнопланова націлена на атаку командна гра. Індивідуальна майстерність, вміле володіння м’яча, якісна перевага у відборах, передачах і прийнятті рішення на полі, непоступливість в одноборствах. Гасло «Зорі» в тактичному плані – атака. Номінально у луганців було по три гравці в середній ланці і нападу. Фактично і за характером гри це і шість нападників. Усі мали смак до обстрілів воріт суперників, постійно вели пошук гострого розвитку атаки і кращій позиції для гольового ураження. До того, перевершили в зміні тактичних ходів, плутаючи опонентів, збиваючи їх з правильного обрання позиції на полі.
Квитки